Життя - як свічка. Її запалюють чисту, святу. Вона горить, нидіє, плавиться, скапує, інколи гнеться, якщо її нагріти, інколи - ломиться, якщо на неї натиснути, інколи згорає завчасно, інколи - горить довго і ясно...
Горіла свічка на столі і мерехтіла,
Збирала разум всі страхи,
скувала тіло
І ніч, що мороком сліпим
услід ходила,
Відгородила від живих -
зломала крила.
Горіла свічка на столі
і віск топила,
Сльоза горяча - в білий сніг,
як штик пробила,
Та листя, що під ним цвило,
не оживила,
Розмила білий сніг в струмок
й життя збудила.
Горіла свічка на столі
і мерехтіла,
Збирала разом думи всі,
сплітала вміло,
Шептала:
- Є другі світи,
другі вітрила..,
- Але мені потрібна ти
і твоя сила!
- Вогонь, який я дам тобі,
зігріє крила,
Ми разом зможем віднайти
другІ світила
І поки гніт у воску є -
вогонь ще гріє,
То стержень свічки, ну а ти -
її надія!
Горіла свічка на столі
і сни будила,
Рука вже фарби по рядні
ледь наносила:
- Коли згориш уся до тла
цієї ночі,
Горітимеш на полотні -
хай бачать очі!
Вже згасла свічка у пітьмі,
пропала,
сплила,
Зламали стержень і в мені,
зігнуть - несила,
А ніч, що мороком своїм
мене сповила,
Махнула чорним рукавом -
світ погасила.
Ле Гранд.
|
